Публікації < Повернутися до переліку публікацій

Крапки не минути

2016-12-29
Оніщенко Олександр Віталійович
Партнер, адвокат, керівник практики вирішення спорів та податкової практики АК "Правочин"

Про автора >

 

Михайло Войцеховський, молодший юрист АК "Правочин"

 

Мінлива практика ВАСУ у сфері застосування податкового законодавства дає підстави для розгляду цього питання Верховним Судом України, який має поставити фінальну крапку.

 

 

Питання законності стягнення податків завжди було досить болючим для української Феміди, адже перед суддями стоїть вибір-зменшити розмір фіскального навантаження платника податку чи вдатись до акумулювання коштів до перманентно порожньої державної скарбниці. Важкість вибору, не вдаючись поки що до суто правової складової, підсилюється двома взаємовиключними впливами на суд: корупційним (з боку платників податків) та владним (шляхом нагадування з якого джерела отримують зарплати судді). А як відомо, деякі неписані закони твердіші за всі писані.

 

Суперечлива практика

Саме тому судова практика вирішення спорів, предметом яких є протиправність визначення нового (зміненого) податку (і не тільки ця), є досить мінливою та суперечливою.

Донедавна українські суди нечасто вдавались до аналізу відповідності законодавчої політики держави принципу верховенства права в розрізі застосування окремих норм. Найчастіше це робилось з огляду і в контексті використання практики Європейського суду з прав людини. (ЄСПЛ).

Стосовно транспортного податку, проблематика нарахування і стягнення   якого є предметом цього невеличкого дослідження, слід зазначити, що чи не перше позитивне для платника податків рішення прийняв суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Брегей Р.І. в адміністративній справі № П/811/3341/15. Напевно саме ця справа стала знаковою в плані формування позитивної судової практики. На висновках, зроблених судом, варто зупинитись окремо. Вони, на диво, прості, лаконічні  і зрозумілі кожному, що , на нашу думку, і має бути в якісному судовому рішенні.

Отже, скасовуючи ППР, яким визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку, суд в цій справі виходив з того, що виключно Бюджетний кодекс України встановлює час, з якого набувають чинності прийняті закони, які впливають на показники бюджету. Законодавець передбачив це лише у випадках, які стосуються інтересів держави, для того, щоб вона мала час збалансувати доходи і витрати. Однак, з іншого боку, законодавець проігнорував інтереси платника податків (у тому числі фізичних осіб) оскільки встановлення нових податків або збільшення розміру вже існуючих призведе до збільшення витрат платника податків, у якого є власний бюджет. Йому, як і державі, також необхідний час для збалансування доходів і витрат. Така законодавча політика держави не узгоджується з таким конституційним принципом як верховенство права (стаття 8 Конституції України).

Аналізуючи підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу (ПК) України суд зазначив, що зміст цієї норми «зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду» треба розуміти як заборону набрання чинності такими змінами у новому бюджетному періоді, якщо такі зміни прийнятті (набрали чинності) менш як за 6 місяців до його початку (це обумовлено тим, що законодавець може приймати зміни до податкового законодавства у будь-який час, однак повинен враховувати час набрання ними чинності, на що впливає дотримання певних засад податкового законодавства).

Згадана постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду (номер рішення в реєстрі 54881465) набрала законної сили 26 лютого 2016 року.

В свою чергу, апеляційна інстанція по різному підходить до питання скасування ППР, яким передбачається обов'язок сплачувати місцевий податок у плановому періоді.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд у своїх рішеннях зазвичай дотримувався правової позиції, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін з метою оподаткування місцевим податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду (номера рішень в Реєстрі: 58372154; 59193609; 59316429; 59419187, тощо).

Разом з тим, цей же суд в інших своїх рішеннях вказував, що податкове повідомлення-рішення з визначеною сумою грошового зобов’язання з місцевого (транспортного) податку не впливає на право позивача володіння та користування належним йому майном, не змінює виду податку, а запроваджує новий (номер рішення 55188743), а оскільки транспортний податок є новим податком, то застосування норм підпункту 4.1 9 пункту 4.1. статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3. ПК України, є передчасним і необґрунтованим (номер рішення 57457486). Думка про запровадження саме нового податку є ключовою в цих рішеннях і була згодом підтримана і в деяких рішеннях ВАСУ.

При цьому ВАСУ розглядались справи як про стягнення транспортного податку так і щодо інших місцевих податків, рішення по яким приймається на підставі ПК України органами місцевого самоврядування.

 

Треба поставити крапку

Досліджуючи законність рішень органів місцевого самоврядування, якими були затверджені положення про податки на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ВАСУ констатував, що відповідач (орган місцевого самоврядування) виконуючи рекомендацію Закону № 71-VІІІ та приймаючи рішення, зобов'язаний був дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункт. 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначала, що недотримання принципу стабільності, передбаченого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, суперечить вимогам чинного законодавства, що обумовлює задоволення позовних вимог та скасування відповідних рішень про встановлення місцевого податку (номера рішень в Реєстрі 55311594; 57672892).

Аналогічна позиція була відображена в ухвалі ВАСУ від 30 вересня 2016 року (номер рішення 60223287), і стосувалась уже рішення, яким було запроваджено транспортний податок.

Того ж дня, 30 вересня 2016 року, колегія суддів за головуванням Голубєвої Г.К., висловилась щодо можливості справляння транспортного податку (номер рішення 60223298). У цій постанові судді вказали, що нові податки практично не можуть бути визнані обов’язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів. Аналізуючи особливості правового регулювання даного питання, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Проте, ейфорія («головокруженіє от успєхов») власників транспортних засобів тривала не довго, адже інша колегія ВАСУ за головуванням судді Усенко Є.А. висловила кардинально протилежну позицію.

Так, у знаковій постанові від 28 жовтня 2016 року (номер рішення 62528464) колегія суддів зазначила, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК України, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпункту 12.3.4 пункту 12.3.4 статті 12 ПК України.

Судді цієї колегії вважають, що норма підпункту 12.3.5 ПК України є спеціальною, по відношенню до підпункту 12.3.4., а тому, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм ПК України із застосуванням їх мінімальних ставок.

Згодом, 30 листопада 2016 року ВАСУ знову змінив свою думку і зазначив, що Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків, а податкові зобов'язання по місцевому податку можуть визначатися податковим органом лише у разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок (Рішення № 63257828). Крім того, податковий орган повинен підтвердити свої повноваження визначати грошове зобов'язання на підставі Кодексу у зв'язку з відсутністю рішення органу місцевого самоврядування про запровадження такого порядку в порядку, передбаченому підпунктом 12.3.5 ПК України.

Мінлива практика Вищого адміністративного суду України дає підстави для розгляду цього питання Верховним Судом України, який має поставити фінальну крапку.

Водночас, враховуючи, що судова система в Україні перебуває у стані реформування, ця крапка буде поставлена не скоро. Цитуючи стародавніх римлян залишається сподіватись, що наскільки суд є пізнішим, настільки справедливішим («Quanto iudicium tardum, tanto magis iustum est»).

 

Газета «Судовий вісник»
№12 (128) с.14
Наступна публікаціяПопередня публікація